Дізнайтеся про таємниці народження та смерті — і зрозумійте та полюбіть власне тіло. Сповнена справжнього захоплення досконалістю людського тіла, книга відповість на безліч несподіваних запитань:
- Який зв’язок між діагностикою інсульту та картинами Леонардо да Вінчі?
- Як опис травм допомагав історикам вивчати старовинну зброю?
- Чому серцевий біль допомагає нам триматися за життя?
- Як уявляли зір стародавні медики та як винайшли штучний кришталик?
- Чому параліч обличчя лікують уколами, які паралізують?
- Як у автомобільному гаражі було винайдено метод лікування хронічного запаморочення?
- Які асоціації в лікаря викликають казки та міфи?
Гевін Френсіс (Gavin Francis) – лікар загальної практики. Він вивчав медицину в Единбурзькому університеті та працював у відділені швидкої допомоги.
У 1930х роках завзятий французький хірург П'єр Барбе захопився подробицями розп'яття. Щоб перевірити, чи може кість витримати вагу тіла, він прибивав трупи до дерев'яних хрестів. Сформувавши припущення про вагу Ісуса й розташування рук відносно тіла під час розп'яття в Римській імперії, він визначив, що цвяхи вбивали в маленькі кістки зап'ястя, а не п'ясток. Зв'язки надійно утримують ці кістки разом. Барбе помітив, що зап'ястя трупів прибиті до дерева не рвалися.
Порізи на зап'ястях - це спосіб виплеснути на них своє обурення. Завдяки пульсу зап'ястя символізують життя й свідчать про силу та енергію людського організму. Це поширений спосіб зняття напруження: близько 4 % населення зізнаються, що роблять собі порізи (такі дії називаються навмисним самоушкодженням), і хоча найбільш поширене місце це - зап'ястя, часто цього також використовують передпліччя, ноги й стегна. Підлітки зізнаються в значно більших пропорціях - понад 5 %, причому дівчата більш схильні звертатися по допомогу, ніж хлопці. Завдання порізів часто спровоковано відчуттям сильної тривоги або страждання, яке кровотеча тимчасово послаблює. Як пояснила одна людина, яка робить собі порізи, "разом із кров'ю в раковину стікає злість і біль". Антрополог, який досліджує самоушкодження, називає їх "стратегією дистанціювання або самоприниження, яку використовують для того, щоб показати людям, яких ми любимо й яким водночас змушенні підкорятися, що їхня поведінка завдає нам болю".
