2. М. Зузак. Крадійка книжок

Маркус Френк Зузак — австралійський письменник.






О книге:

До влади в Німеччині прийшли фашисти. Вперше Смерть побачив маленьку Лізель, коли прийшов забрати душу її братика. Він став свідком того, як дівчинка вкрала першу книжку, і зацікавився її долею. Він приходив до її будинку, де, ризикуючи життям, родина переховувала єврея. Він слухав, як Лізель читала книжки під час бомбардувань. Смерть завжди був поруч. Під час останньої зустрічі він розкриє крадійці книжок свою найбільшу таємницю...

Цитати

       Що життя - не більше ніж жарт, безкінечна послідовність забитих голів, бешкетних витівок і незмінного репертуару безглуздих балачок.

     Дивні вони, ті війни. Повсюди кров і насильство, а ще - історії...

     Нерви, наче струни, натягувалися у дівчинки під ребрами. Вони брали початок у її животі і рухалися вгору. Незабаром вони мотузкою стиснуться на горлі. 

    

    Слова. Навіщо їм взагалі існувати? Якби не вони, усього цього б не сталося. Без своїх слів фюрер нічого не вартий. Без них не було б кульгавих в’язнів, не було б потреби втішати і вигадувати всіляку словесні хитрощі, щоб нам від них ставало краще.

1. Т. Роде. Вирус «Мона Лиза»

Тибор Роде — современный немецкий писатель.







О книге:
Похищены участницы конкурса красоты. Разрушена фреска «Тайная вечеря» в Милане. В интернете распространяется вирус, уничтожающий красивые фото и видео... В водоворот событий оказывается втянута Хелен Морган. Ее дочь исчезла, а в комнате девушки найдена карта Мадрида, где отмечен музей Прадо. Хелен отправляется туда, но оказывается, что это ловушка… Похититель дочери требует, чтобы Хелен выкрала из Лувра оригинал «Моны Лизы». Ей на помощь приходит Патрик Вейш. Кто он на самом деле? Что связывает его с похитителем?

Цитати

     Двадцать шесть комнат для одного-единственного человека! Много места, чтобы быть одному. Разве не говорят, что богатство – это путь к одиночеству?

      Возьмите отрезок от пола до своей макушки и разделите его на отрезок, равный длине от пола до пупа. Вы получите число, примерно равное шести десятым; его еще называют «фи». Если я сделаю то же самое, я тоже получу число, примерно равное шести десятым. Хотя вы на две головы выше меня. Пупок у человека всегда находится на уровне золотого сечения относительно его роста. То же самое можно проделать с длиной от плеча до кончиков пальцев и от локтя до кончиков пальцев. Или от пола до бедра и до колена. Соотношение всегда будет составлять ноль целых шесть десятых…

– Возьмем, к примеру, фамильное древо пчелы-трутня. Самцы получаются из неоплодотворенных яиц матки, поэтому у пчел-самцов есть только мать и нет отца. Однако у матки есть и мать, и отец, можно сказать, что они являются бабушкой и дедушкой нашего трутня. У бабушки опять же есть мать и отец, однако у отца, поскольку он самец, есть лишь мать. Если продолжать эту мысль, у предка-женщины всегда есть два родителя, а у предка-мужчины – только мать, а если это записать, то на каждого трутня-самца приходится одна мать, бабушка и дедушка, трое прародителей, пять прапрародителей, восемь прапрапрародителей и так далее. Один, два, три, пять, восемь – все это так называемые числа Фибоначчи, для которых сумма двух чисел в ряду составляет следующее за ними число. А частное двух чисел Фибоначчи всегда равно шести десятым. Вот, посчитайте сами! Если два разделить на три, получится ноль целых шесть десятых. И три на пять – тоже!

 — Говорят, Альберт Эйнштейн когдато сказал, что если с лица земли исчезнут пчелы, то человечеству останется жить четыре года.

       Побивать в Лауре и не увидеть "Мону Лизу" - так нельзя.

       Побивать в Париже и не попробовать круассаны, не увидеть Єйфелеву башню - так нельзя

30, Р. Риггз. Библиотека душ. Книга 3

Ренсом Риггз – американский сценарист и писатель

О книге:

Дом странных детей. Книга 3» — завершающая часть из цикла книг о детях со сверхспособностями. Ренсом Риггз признался, что источником вдохновения стали и фотографии, старые фотокарточки реальных детей, которые он собирал вместе с друзьями. Книга проиллюстрирована этими снимками, что добавляет повествованию таинственность и атмосферность.

Цитати

...наша доверчивость — это всего лишь неосторожность или мы зашли слишком далеко и совершаем роковую ошибку.

К сожалению, обычно до нас доходит, что мы поступили опрометчиво, когда менять что-то уже слишком поздно. Когда появляется время поразмыслить над принятым решением, оказывается, что кнопку уже нажали, самолет выкатился из ангара или, как в нашем случае, лодка отчалила.

Я понимаю, что это совершенно безумная идея. Но мой мозг — это установка по производству надежды.

Переход ощущался, как разбитая грунтовая дорога, ведущая в дикие и опасные трущобы, куда мы, собственно, и направлялись.

У каждого своя история. Своя беда. Все чего-то от тебя хотят, и все почти всегда лгут. Поэтому да, я действительно неуклонно блюду свои собственные интересы и стремлюсь из всего извлекать выгоду для себя лично. И мне ничуть не стыдно. 

С раннего детства мы распознаем некоторые из своих талантов и сосредоточиваемся на них настолько, что исключаем все остальное. Дело не в том, что у тебя нет других способностей, а в том, что ты их не развивал.

29, Пиколт Джоди - Последнее правило

Джо́ди Линн Пико́лт— американская писательница. 

О книге:

Книга рассказывает о Джейкобе, мальчике-подростке с синдромом Аспергера (аутизм). Он не в состоянии следить за ходом мысли других людей и не может нормально изъясняться. Как и большинство детей с этим заболеванием, Джейкоб сосредоточен лишь на одном каком-то занятии; в данном случае это — судебный анализ. Он всегда оказывается на месте преступлений (с помощью полицейского сканера, установленного в его комнате), где он рассказывает полицейским, что им следует сделать… и всегда оказывается прав. Каждую отдельную главу книги нам рассказывают главные действующие лица: Эмма, мать Джейкоба; Тео, брат Джейкоба и он сам. В их доме царили определенные правила: 1. Убирать за собой свой собственный беспорядок. 2. Говорить только правду. 3. Чистить зубы два раза в день. 4. Не опаздывать в школу. 5. Заботиться о своем брате, ведь он только один. Но затем однажды мертвым находят его учительницу, и полиция приходит к нему с допросом. И обвиняют Джейкоба в убийстве… Он просто спасал своего брата.

Цитати

— Привет, папа! — громко говорю я пустому стулу слева, воображая, что у меня есть настоящий отец, а не жалкий донор спермы, который каждый месяц виновато присылает чек.

Нелегко объяснить, почему мне так тяжело смотреть людям в глаза. Представьте, что вам разрезают скальпелем грудь и копошатся в ваших внутренностях, сдавливают сердце, легкие, почки. Когда я смотрю людям в глаза, у меня возникает такое же чувство грубого постороннего вмешательства. Я не смотрю людям в глаза, потому что считаю невежливым копаться в чужих мыслях, а глаза — это зеркало души, в них все видно.

Иногда мне кажется, что сердце человека — просто полка. На неё можно многое положить, но, случается, полка не выдерживает груза — и человеку остаётся подбирать обломки.

Его разум — капкан, но в половине случаев к замку не подобрать ключа.

— Мой отец говорил: жить с чувством вины — все равно что сидеть за рулем машины, которая едет только задним ходом.

Я могу не понимать чувств, но я испытываю вину от этого непонимания. Поэтому когда я наконец припер маму к стенке — спустя несколько часов после того, как она с рыданиями убежала, увидев, как я тычу пальцем в Нечто-некогда-бывшее-щекой-моего-деда, — то попытался ей объяснить, что плакать не стоит.

— Это больше не дедушка, — сказал я. — Я проверил.

К моему удивлению, легче ей от этого не стало.

— Мне все равно его не хватает, — ответила она.

Чистая логика говорит: если существо в гробу по сути не тот человек, которого ты знал, тебе не может его не хватать. Потому что это не потеря, это изменение.

Мама тогда покачала головой.

— Мне не хватает его, Джейкоб. Мне грустно, потому что я больше никогда не услышу его голос. Больше не смогу с ним поговорить.

Я бы с радостью признался: да, я понял. Когда умирает человек, такое чувство, что у тебя выпал зуб. Ты можешь жевать, есть, у тебя во рту осталось много зубов, но языком ты постоянно трогаешь пустое место, где все еще немного побаливают нервы.

Вот так и с синдромом Аспергера. Мне приходится усердно работать над тем, что для других людей кажется естественным, потому что я всего лишь турист в окружающем мире.

А это путешествие с билетом в один конец.

Последнее, что я помню, перед тем как исчезнуть: числа имеют смысл. О людях такого не скажешь.

Когда очень сильно чего-то ждешь, обязательно будешь разочарован. Я уже давно познал эту истину. 

В жизни не существует серебряных пуль, человек должен сам выкарабкиваться из глубокой грязной ямы, которую себе выкопал.

Когда ты обнажил душу, уже не так сложно обнажить тело.

28. Чотири сезони. Стівен Кінг. «Рита Гейворт та втеча з Шоушенку».

Стівен Кінг - американський письменник








О книге:

Події повісті розгортаються впродовж 29 років. Оповідачем виступає чоловік на прізвисько Ред, ірландець середніх років, що відбуває покарання в тюрмі Шоушенк. Ред у 20 років застрахував життя своєї дружини, після чого заблокував гальма в їхньому авто. Це призвело до загибелі не лише його дружини, а й її подруги з малолітньою дитиною. Ред входить до еліти ув'язнених, тому що за окрему платню може роздобути майже все.

Цитати

27. "Точка Обману" - Браун Ден

 Ден Браун – автор багатьох бестселерів, в тому числі екранізованих. Його романи – одні з найпопулярніших у світі – їх не перестають обговорювати не тільки читачі, а й вчені. 

О книге:

В Арктиці знайдено восьмитонний уламок метеорита із закам'янілими рештками живих організмів, що свідчить про існування позаземного життя. На місце відкриття вирушають чотири незалежні науковці — астрофізик, палеонтолог, океанограф та фахівець з льодовиків. Коли вони опиняються за крок до розгадки, їх починають безжально вбивати...

Цитати

За багато років мені вдалося добре засвоїти одну річ…У світі просто не існує замінника правди

«Вашингтон мені до вподоби, — думав він, із задоволенням роздивляючись груди помічниці під кашеміровим светром. — Влада — найсильніший сексуальний стимулятор... саме вона і змушує таких жінок валом валити до Вашингтона».

І сенатор Секстон, твердо вірячи, що найкращий захист — це активний напад, скористався слушним моментом і перейшов у атаку. 

У разі якщо існує багато пояснень якоїсь проблеми, правильним звичайно виявляється найпростіше.

26, Інферно. Ден Браун

  Ден Браун – автор багатьох бестселерів, в тому числі екранізованих. Його романи – одні з найпопулярніших у світі – їх не перестають обговорювати не тільки читачі, а й вчені. 

О книге:

В основі сюжету роману «Інферно» нові пригоди професора з Гарварду Роберта Ленгдона, вже відомого читачам за романами «Янголи й демони», «Код Да Вінчі» та «Втрачений символ». Події в «Інферно» розгортаються стрімко: професор Ленгтон вступає у інтелектуальний двобій з геніальним вченим – генетиком, що залишив йому послання, у розділі “Пекло” містичного роману “Божественна комедія” Данте. Новий ворог Ленгтона, займається проблемою перенаселення Землі і впевнений, що бачення пекла Данте незабаром може стати реальністю. Завдяки такому переплетінню Ден Браун описує мандрівку живої людини світом померлих, де головний герой спробує відповісти на питання, що цікавлять та турбують людство з прадавніх часів.

Цитати

От якби мати більше часу... але час — це єдина річ, яку не здатні здобути навіть мої чималі статки.

 Рішення, прийняті нами в минулому, є архітекторами нашого сьогодення.

Флоренція стала одним з улюблених пунктів призначення в усій Європі. Це було місто, на вулицях якого її дитинстві грався Мікеланджело, тут у мистецьких студіях народився італійський Ренесанс. Це була Флоренція; її галереї манили до себе мільйони туристів, котрі милувалися «Народженням Венери» Боттічеллі, «Благовіщенням» Леонардо,і також красою й гордістю міста — статуєю Давида.

Ніколи не ходив землею чоловік, величніший за нього.
Мікеланджело

Натовп здивовано загудів.
Так, — мовив Ленґдон. — Це сказав той самий Мікеланджело, якого ви знаєте як автора розписів у Сікстинській капелі та статуї Давида. Мікеланджело був не лише майстерним художником і скульптором, а й прекрасним поетом, котрий опублікував близько трьохсот поем, включно з тією, що називалася «Данте» і була присвячена чоловікові, чиї разючі образи пекла надихнули Мікеланджело на його «Судний день».

 — Виявляється, ця фраза вказує на цілком конкретну знамениту фреску, яка висить у Палацо Веккіо, у Залі п’ятисот. Ця фреска називається «Битва під Марчіано», і створив її Джорджо Базарі. У горішній частині фрески Базарі написав малесенькими літерами ледь видимі слова cerca trova. Існує багато теорій щодо того, навіщо він це зробив, але конкретної переконливої версії так і не знайдено.

Згідно з традицією, офіційні палаци розташовували на узвишшях, щоб усі відвідувачі парку могли дивитися на будівлю знизу вгору. Одначе Палацо Пітті був розташований у низькій долині біля ріки Арно, і це означало, що відвідувачі садів Боболі дивилися на палац згори вниз. Це додавало будівлі ефектності. Один архітектор, описуючи її, визнав, що палац наче спорудила сама природа… наче масивні камені скотилися довгим схилом донизу й попадали елегантною, схожою на барикаду купою. Розташування в низині робило палац більш вразливим із військової точки зору, але масивна кам’яна споруда Палацо Пітті була такою солідною й вишуканою, що Наполеон, перебуваючи у Флоренції, використовував її як свою штаб-квартиру.

 Статуя, яку вони перед собою узріли, зображала товстого голого карлика, який сидів верхи на черепасі. Яйця карлика притиснулися до панцира черепахи, а з рота черепахи потроху капала вода, наче вона була хвора.

 А за чверть милі на схід припаркувала свій мотоцикл Ваєнта. Прибувши до Старого міста через Понте алле Граціє, вона потім виїхала по колу до Понте Веккіо — знаменитого пішохідного мосту, що сполучав Палацо Пітті зі Старим містом. Пристебнувши шолом до мотоцикла, Ваєнта вийшла на місток і змішалася з ранковими туристами.

Грот Буонталенті, названий так на честь архітектора Бернардо Буонталенті, був, напевне, найдивовижнішим місцем у всій Флоренції. Свого часу його задумували як «павільйон сміху» для маленьких гостей Палацо Пітті. Три сполучені печери грота демонстрували суміш натуралістичної фантазії та готичної надмірності: утворені з краплинних конкрецій та текучої пемзи, вони наче або поглинали, або виштовхували з себе численні скульптурні фігури. Відомо, [цо в добу Медичі по внутрішніх стінах грота стікала вода, яка слугувала для охолодження замкненого простору спе- котним тосканським літом і створювала ефект справжньої печери.

 Спочатку на Понте Веккіо розташовувався великий відкритий ринок м’яса, але торгувати м’ясникам заборонили тисяча п’ятсот дев’яносто третього року, коли сморід протухлого м’яса проникнув до коридору Базарі й долетів до чутливих ніздрів великого герцога.

І донині біля місця вбивства можна побачити три меморіальні дошки, на кожній із яких цитуються різні рядки з шістнадцятої пісні Дантового «Раю». Одна була встановлена на вході до Понте Веккіо, і в ній зловісно заявлялося таке:
Флоренція, за примхою лихої долі,
Принесла його в жертву на цьому містку
Тому скаліченому кам’яному стражу,
І закінчилися її щасливі й мирні дні.


Палацо Веккіо подібний на гігантську шахову фігуру. Ця масивна, схожа на грака споруда з міцним квадратним фасадом і рустованими прямокутниками стінами з бійницями своїм вдалим розташуванням захищає південно-східний край п’яца дела Синьйорія.
Незвична самотня вежа цієї будівлі, що стримить із центра квадратної фортеці, утворює на міському обрії вельми своєрідний профіль, який став невід’ємним символом Флоренції.

 — Ні, Роберте, не неможливим, а просто немислимим. Розум людини має примітивний егоїстичний захисний механізм, котрий заперечує всяку дійсність, яка спричиняє надто велике навантаження на мозок, із котрим той неспроможний впоратися. Цей механізм називається «заперечення».

 За рогом є місце, де збираються палкі прихильники творчості Данте. Б’юся об заклад, що дехто з них має при собі примірник «Божественної комедії», який ми зможемо позичити.

Відомий як церква Данте, святий храм Санта-Маргеріта де Черкі є скоріше капличкою, а не церквою. Малесенька однокімнатна молитовня — популярне місце паломництва шанувальників творчості Данте, які побожно ставляться до неї як до священної будівлі, де сталися дві визначні події в житті поета.

Нині Дантова церква стала притулком для людей із розбитим серцем, які страждають від неподіленого кохання. Усипальниця молодої Беатріче розташована в цій церкві, а її проста гробниця стала місцем паломництва як шанувальників Данте, так і закоханих із розбитими серцями.
Флоренцією до цієї церкви, і вулиці, якими вони йшли, ставали дедалі вужчими, аж поки не перетворилися на відомі в усьому туристичному світі вузенькі пішохідні проходи. Інколи там з’являвся якийсь місцевий автомобіль, що насилу протискався крізь цей лабіринт, змушуючи перехожих розпластуватися по стінах, щоби з ним розминутися.

У Флоренції була розташована одна з найвідоміших у світі купелей, яку понад сімсот років використовували для того, щоби омивати й хрестити маленьких флорентійців, серед яких був і Данте Аліґ’єрі.

 Брама раю? А хіба вона не на небесах?
— Узагалі-то, — відповів Ленґдон, з іронічною посмішкою прямуючи до дверей, — якщо знати, де шукати, то вся Флоренція є раєм.


Баптистерій Сан-Джованні.
Оздоблений тими самими різноколірними каменями та смугастими пілястрами, що й собор, баптистерій відрізнявся від сусідніх споруд дивовижною формою — це був ідеальний восьмикутник. Ця восьмибічна будівля, яку дехто порівнював із листковим тортом, складалася з трьох чітко видимих шарів-поверхів, які завершувалися вгорі пласким білим дахом.

 Ця захисна загорожа з кованого заліза мала гострі вершечки у вигляді кінчиків сонячних променів, умочених у золотисту фарбу. Вона нагадувала нехитру загорожу приміських будинків. Інформаційна дошка, що описувала Браму раю, була дещо невдало розташована не на самих бронзових воротах, що вражали своєю красою, а на оцій простенькій захисній огорожі.

 Підкреслюючи красу пишної верхньої частини приміщення, природне світло пронизувало темний простір крізь центральне округле вікно — приблизно так, як у римському Пантеоні. Ефект природного світла посилювався за допомогою низки високих і вузьких вікон у глибоких впадинах, що кидали потоки світла, такого сконцентрованого й густого, наче воно було твердим, схожим на бруси, що підпирали конструкцію під кутом, який безперервно змінювався.

 Ленґдон швидко пояснив, що початкова купіль баптистерію — то велика восьмикутна чаша, розташована в самісінькому центрі приміщення. Сучасні купелі є зазвичай чашами, піднятими над рівнем підлоги, а тодішні купелі більше відповідали буквальному значенню слова font — «криниця» чи «фонтан», — тож це був глибокий басейн із водою, у який учасників обряду хрещення можна було занурювати. Ленґдон уявив собі, як голосно верещали малюки у цьому кам’яному приміщенні, коли їх опускали у великий басейн із крижаною водою, що стояв колись посеред цього залу.

Венеція.
Кілька хвилин Ленґдон із Сієнною мовчали, роздивляючись загадкові вірші. Цей текст був бентежний і моторошний, і його було важко розшифрувати. Використання таких слів, як «дож» та «лагуна», стали для Ленґдона остаточним підтвердженням того, що в поемі справді йшлося про Венецію — унікальне італійське місто на воді, що складалося із сотень сполучених між собою лагун. Сторіччями ним правив глава венеціанської держави, який називався «дож».

 А орендований седан «фіат», вирушивши з п’яца дель Дуомо, уже мчав на північ по віа дей Панцані до Санта-Марія Новелла — залізничного вокзалу Флоренції.

Венеціанські дожі були кимось на кшталт герцогів з інших італійських міст-держав, і за тисячу років, починаючи: s шістсот дев’яносто сьомого року нашої ери, Венецією правили понад сотня дожів. Ця традиція перервалася наприкінці вісімнадцятого сторіччя, коли Венецію захопив Наполеон, але їхня слава та міць і досі залишаються предметом пожвавленого інтересу істориків.

 Але проблема в тому, що наш генетичний код — це як картковий будиночок: одна карта сполучається з іншою й спирається на безліч інших карт, до того ж таким способом, про який ми навіть уявлення не маємо. Якщо ми спробуємо вилучити якусь людську властивість, це може призвести до того, що решта неминуче зсунуться, і результат буде катастрофічним.

 Залізничний вокзал Венеції Санта-Лючія — це елегантна низька споруда із сірого каменю і бетону, спроектована по-модерновому мінімалістично. Її фасад позбавлений будь-яких табличок і написів за винятком одного знака: крилатих літер FS — символу державної залізниці («Ferrovie dello Stato.»).

 Зовсім поряд із каналом у надвечірнє небо стримів знаменитий фарбований мідянкою купол церкви Сан-Сімеоне Пікколо. В архітектурному плані це була найбільш еклектична церква в Європі. Її незвично зелений крутий купол і круглий вівтар збудовані у візантійському стилі, а мармуровий нартекс із колонами скопійований із класичного про- наосу римського Пантеону. Над парадним входом височів приголомшливий фронтон із чудовим мармуровим рельєфом, на якому було зображено легіон святих мучеників. «Музей, що повільно опускається під воду». Та навіть потенційні наслідки такого занурення були нічим порівняно з тією небезпекою, котра, як боявся Ленґдон, крилася десь під містом.

 — Sì, santa Lucia! — підключився до розмови Мауріціо. — Вона — свята сліпих! Ви ж знаєте цю історію? — Водій озирнувся на них і гукнув, перекрикуючи шум двигунів. — Лючія була така гарна, що її бажали всі чоловіки. Тому, щоби постати перед Господом чистою й зберегти свою цнотливість, вона взяла й вирізала собі очі.

 Венеції таки прийняли указ, згідно з яким усі кораблі, що заходили в місто, мали відстояти на якорі подалі від берега аж сорок днів, перш ніж їм дозволялося розвантажуватися. І донині число «сорок» — італійською quaranta — є похмурим нагадуванням про походження слова «карантин».

 Попереду забовванів знаменитий місток Ріалто, розташований на півдорозі до п’яца Сан-Марко. Коли вони наблизилися до моста і от-от мали проскочити під ним, Ленґдон поглянув угору й побачив самотню нерухому постать біля поруччя, що вдивлялась у них згори з похмурим виразом обличчя.

— То єдина металева деталь на гондолі, і називається вона феро ді пруа — «носова залізяка». Це символ Венеції!

Доречно названий на честь одного з найзнаменитіших мандрівників в історії людства, аеропорт Марко Поло розташовується за чотири милі від майдану Сан-Марко посеред вод Венеціанської лагуни.

«Офіційна брама міста», — іронічно подумав Ленґдон, знаючи, що це було місце публічних страт аж до вісімнадцятого сторіччя.

Нагорі однієї з колон цієї брами виднілася химерна статуя святого Теодора — той гордовито хизувався вбитим легендарним драконом, який завжди нагадував Ленґдону крокодила.

Коні Сан-Марко.

Вони застигли у своєму русі, немов наготувавшись от- от стрибнути на майдан. Ці четверо безцінних жеребців — як і багато інших пам’яток Венеції — були забрані як трофей із Константинополя під час хрестового походу. Іще один схожий мистецький трофей виднівся під кіньми на південно-східному крилі церкви: композиція з різьбленого пурпурового порфіру, відома під назвою «Тетрархи». Ця скульптурна група була відома тим, що їй бракувало ноги — вона відламалася, коли «Тетрархів» вивозили як здобич із Константинополя в тринадцятому сторіччі. Чудесним чином нога знайшлася в шістдесяті роки двадцятого століття у Стамбулі. Венеція подала петицію з проханням віддати їй втрачену ногу, але відповідь уряду Туреччини була простою: «Ви вкрали статую — ногу ми залишаємо собі».

 Пала д’Оро вважався разом із кіньми Сан-Марко одним із найвизначніших скарбів Венеції.

Людський мозок фізично не може працювати надаремно і ні про що не думати. Твоя душа прагне емоцій, і вона шукатиме паливо для цих емоцій — добре чи погане. Твоя проблема в тім, що ти живиш душу не тим паливом, що треба.

Щороку Венеція приймала запаморочливу кількість туристів — за оцінками, третину одного відсотка від усього населення світу. Наприклад, двотисячного року Венецію відвідало близько двадцяти мільйонів людей. Відтоді населення світу збільшилося на один мільярд, і тепер Венеція аж стогнала під вагою додаткових трьох мільйонів гостей на рік. Місто, як і сама планета Земля, мало обмежений простір, тож у якийсь момент не зможе завозити достатньо харчів, переробляти достатню кількість відходів чи знаходити достатньо ліжок для тих, хто забажає відвідати його.

«Місток зітхань», — він пригадав фільм, який бачив у дитинстві, «Маленький роман», знятий за мотивами легенди про те, що коли двоє закоханих поцілуються під цим містком під час заходу сонця, коли б’ють дзвони базиліки Сан-Марко, то кохатимуть одне одного все життя. Цю надзвичайно романтичну легенду Ленґдон добре запам’ятав. І здавалося, до чого тут згадувати, що в тому фільмі одну з головних ролей грала чарівлива чотирнадцятирічна дебютантка на ім’я Дайан Лейн, у яку Ленґдон негайно й сильно закохався по-хлопчачому… Однак те кохання й досі нагадувало про себе.